02 Мар

WKulicki_Koly_velyki_buly_malymy_1984_SAMPLE



Владислав Кулицький. Коли великі були малими. К.: Молодь, 1984, 216 сторінок; з польської переклала Олена Підвишенська; оригінальна назва: Kulicki W. Kiedy wielci byli mali. Warszawa: Nasza Księgarnia, 1965:

 

ЗМІСТ:

Як малювати дракона (Леонардо да Вінчі)

Слідами дядька єпіскопа (Міколай Коперник)

Бунт проти ангелів (Галілео Галілей)

Між корчмою і монастирем (Йоганн Кеплер)

Любитель подорожей (Рене Декарт)

Машина для бідного батька (Блез Паскаль)

Пришелепуватий фермер (Ісаак Ньютон)

Доктор без бороди (Готфрід-Вільгельм Лейбніц)

Ключ до знань (Карл Лінней)

Син рибалки (Михайло Ломоносов)

В атмосфері свободи (Джеймс Уатт)

По щаблях шахтарської драбини (Джордж Стефенсон)

Ціна оправленого зошита (Майкл Фарадей)

Здоровий глузд дядька Джозефа (Чарлз Дарвін)

Воля, праця й успіх (Луї Пастер)

Сімнадцята дитина (Дмитро Менделєєв)

Дослід на собі (Роберт Кох)

Невдаха редактор (Томас-Алва Едісон)

Гувернантка (Марія Склодовська-Кюрі)

Про хліб і воду (Костянтин Ціолковський)

Без батьківщини (Альберт Ейнштейн)

 

 

Леонардо да Вінчі (14521519)

 

Геніальний італійський художник і вчений епохи Відродження, великий живописець, скульптор, архітектор, мистецтвознавець, а також математик, механік, інженер. Його картинам властива гармонія композиції і витонченість гами світлотіней. Найвідоміші живописні твори Леонардо: «Таємна вечеря», «Мадонна в скелях», «Дама з горностаєм», «Св. Анна з Марією і немовлям Христом», «Мона Ліза». Одна з його картин «Дама з лисицею» зберігається в Національному музеї міста Кракова. Леонардо да Вінчі зробив чимало цінних відкритів у галузі техніки, особливо у військово-інженерній справі та гідротехниці; винайшов ряд фізичних і механічних пристроїв, перший розробив проект парашута, займався конструюванням літальних апаратів. Його наукові праці стосуються найрізноманітніших проблем геометрії, фізики, астрономії, геології, ботаніки. Ще з дитячих років він з великою любовю й захопленням ставився до природи. Грунтовні знання анатомії й перспективи успішно застосовував у своїх художніх роботах. Завжди розглядав природу як обєкт науки й мистецтва, в своїх працях про живопис доводив, що дослід і математика лежать в основі кожної наукової системи. Живопис також вважав наукою. Його записи та малюнки були видані книгами: «Трактат про живопис», «Про політ птахів», «Про анатомію» (людини і коня).

 

Леонардо ріс в атмосфері шанування усталених традицій і звичаїв, господарської ощадливості й завбачливості. Гарний, веселий і дивий хлопець із буйною рудою, аж червоною, кучерявою чуприною незабаром став улюбленцем усієї родини, а особливо дядька Франческо й дядька Алессандро. Вони й зайнялись його вихованням, але не настільки серйозно, щоб мучити хлопця за приписами шкільної науки. Леонардо років у вісім-десять навчився читати й писати, опанував основи математики і поверхово освоївся з латиною. Та, не відчуваючи пунктуальності й вимогливості з боку старших, він поступово почав занедбувати навчання, а згодом і зовсім занедбав його, звичайно, не замислюючись тоді, що з часом гірко шкодуватиме за тим.

Увага до нього в родині була дуже поверхова: любили його так, як люблять мале пустотливе звірятко. Особливо мало займалися ним батьки. П’єтро, здобувши адвокатські повноваження, більше жив у Флоренції, аніж у своєму містечку; мачуха, що почала нездужати, взагалі перестала ним цікавитися. Покинутий на самого себе, хлопець щодалі болісніше відчував, як йому не вистачає справжньої материнської любові й ласки, у пам’яті в нього жила сцена розтавання з матір’ю, яку з того часу не бачив жодного разу.

Свою тугу за батьківським теплом він погамовував захопленням природою, до краси якої він був надзвичайно чутливий. (сс. 8-9)

 

 

Міколай Коперник (14731543)

 

Видатний польський астроном, медик, юрист і економіст. Учився в Кракові, потім у Болоньї, Падуї та Феррарі. В 1497 році засновує в Фромборі власну астрономічну обсерваторію. Спростував визнавані тисячоліттями геоцентричні системи і встановив нову систему, геліоцентричну, помістивши в центрі Сонце, навколо якого обертається Земля та інші планети, обертаючись і довкола своєї осі. Цей погляд виклав і обгрунтував у своїй праці «Про обертання небесних сфер» (“De revolutionibus orbium coelestium”).З інших його робіт на астрономічну тему належить відзначити: «Лист до Ваповського», “Commentariolus”, «Тригонометрія». Як економіст займався між іншим теорією грошей.

 

У сім років Міколай пішов до парафіяльної школи при костьолі святого Яна. Цю школу, хоча і очолював її ксьондз, утримував магістрат, і виховувалась у ній молодь більше у світському дусі, як того потребували інтереси міщанства. Дітей учили читати, писати й рахувати, давали початкові знання з латинської та грецької мов. Міколка швидко опанував латинь і вже в десять років демонстрував свої знання дядькові, який, занепокоєний тяжкою хворобою Міколая-старшого, приїхав тоді до Коперників. (с. 16)

 

 

Галілео Галілей (15641642)

 

Великий італійський астроном, фізик, механік і філософ, один із засновників наукового природознавства. Відкрив закони коливаня, подав способи визначення питомої ваги тіла, висунув теорію відносності руху. Опрацював теорію простих механізмів, відкрив загальні закони руху і вільного падіння тіл. За допомогою самостійно спорудженої збільшуваної труби відкрив гори на Місяці, чотири супутники Юпітера, фази Венери, плями на Сонці. Написав «Діалог про дві найважливіші системи Всесвіту Птолемеєву і Коперникову», в якому грунтовно розвинув цчення Коперника про рух Землі, за що його до кінця життя переслідувала інкізиція. Талант Галілея не обмежувався наукою: він був музикантом, художником, шанувальником мистецтв і блискучим літератором.

 

Вінченцо Галілей зміг навіть найняти синові приватного вчителя, який навчив малого Галілео читати й писати, прищепив любов до грецької й латинської мов, поблажливо дивився, як той будував примітивні «машини» з паперу й дощечок. (с. 22)

 

Так, це було справжнє покликання Галілея. Нові науки захопили його цілком. І ще тієї самої зими, грунтовно опанувавши твори Архімеда, він сконструював гідростатичні терези. До того дослідив і заново обчислив вагу, властиву різним тілам, додавши до терезів спеціальну таблицю. Все це він описав у невеликій праці «Малі гідростатичні терези».

Свою роботу Галілей переписав у кількох примірниках і розіслав впливовим людям. І невдовзі викликав його до себе один з адресатів маркіз Гвідон Убальдо дель Монте, автор популярного в ті часи «Підручника механіки». Відбулася довга розмова з Галілеєм.

Це справжній Архімед нових часів! скаже він згодом про Галілея своїм приятелям.

Знайомство з маркізом Убальдо незабаром стало в пригоді Галілеєві. Бо минуло ще чотрии роки і двадцятип’ятирічному Галілео Галілею на клопотання маркіза було присвоєно звання професора університету в Пізі того самого університету, в якому він не закінчив вивчати медицину. (с. 31)

 

 

Йоганн Кеплер (15711630)

 

Видатний німецький астроном і математик. Йдучи слідами Коперника, розвинув учення про рух Землі навкола Сонця. Був одним із творців сучасної астрономії. Відкрив три закони руху планет, названі згодом його іменем. Ці закони послужили Ньютонові основою для сформулювання закону всесвітнього тяжіння. Йоганн Кеплер також розроюив теорію заломлення світла лінзами, внаслідок чого винайшов астрономічний телескоп.

 

І саме тоді Катарина 27 грудня 1571 року народила сина, якого нарекли Йоганном.

Дитя було хворобливе, маленьке, рахітичне. Ніхто не думав, що воно виживе.

Та воно навіть краще, якщо помре, казали сусіди. Від п’яниці матері та від пришелепуватого батька може вирости тільки кретин.

   Тим часом слабеньке дитя росло без догляду, бо матір більше цікавила корчма, ніж виховання сина. А коли малому було чотири рочки, Катарина зовсім кинула його напризволяще, а сама поїхала в Бельгію, щоб знайти чоловіка і притягти його додому. На щастя, опікуном хлопчика став дідусь, який перебрався до Леонберга, щоб на старості літ зайнятися покинутим синовим господарством. (с. 34)

 

Два роки Йоганн бігав між прилавком і столами, снуючи серед задурманених алкоголем п’яниць, падаючи з ніг від утоми. Батьки тим часом трохи підлатали свої фінанси і забажали вийти на ширшу дорогу. Пояснивши, що в Леонберзі для них малий торг, Генріх пидбав корчму в Емердінзі і незабаром переселився туди разом з Катариною. Йоганн залишився в діда. (с. 37)

 

Пастор дотримав слова, і восени 1583 року дванадцятирічний Йоганн поселився в монастирській бурсі духовної школи в Адельберзі.

Бурса в Адельберзі була злиденна й брудна. Утримували учнів сяк-так, ніхто не дбав про їхню особисту гігієну. Зате вони повинні були ретельно молитися в монастирській каплиці і суворо дотримуватись усіх постів. Слабкий організм малого Кеплера не витримував таких умов. Руки й шия в хлопця покрилися сверблячими коростяними струпами, на ногах не переставали гноїтися виразки. У нього часто піднімалася температура, і його трясло, як у лихоманці.Та, незважаючи ні на що, Йоганн не занедбував навчаня і знав, що це єдина його надія в житті.

Колеги не любили його. Він завжди тримався осторонь, заглиблений у читання чи в свої думки. Цурався гуртових розваг і бешкетників. (сс. 37-38)

 

Астрономію й математику викладав в академії вчений муж, який раніше викладав у Гейдельберзі, професор Міхаел Местлін. Був він прихований прихильник теорії Коперника, хоча публічно, боячись інквізиції, осуджував її, викладаючи систему Птолемея. Але на лекціях зі всією пристрастю розбирав «помилки» Коперникової системи світу, даючи можливість оцінювати її слухачам.

Незабаром професор помітив, що найуважнішим слухачем його лекцій був Кеплер. Високий і худий двадцятилітній юнак часто після лекцій підходив до нього і ставив різні запитання, що свідчили про його глибокий розум.

Якщо тебе цікавить астрономія й математика, запропонував якось професор Кеплерові, то я можу давати тобі приватні додаткові лекції…

Йоганн погодився з радістю.

Відвідуючи професора, він переконався, що той рішучий прихильник Коперника. Він дав Йоганнові для вичення працю Коперника «Про обертання небесних сфер».

Дружба з Местліном тривала довгі роки. Завдяки його сприянню після закінчення академії Йоганн Кеплер зміг скинути сутану духівника і виїхати до Граца, де в колегії (гімназії) став професором спочатку математики, а згодом астрономії. (с. 41)

 

 

Рене Декарт (Картезій) (15961650)

 

Видатний французький філософ, фізик, математик і філолог. У фізиці сприймав світ з механістичних позицій, навіть тварин прирівнював до механізмів. Захищав засади матеріальності Всесвіту. Крім того, відкрив закони заломлення світла, сформулював положення про незнищуваність руху. Як математик, він є творцем аналітичної нкометрії. Математику вважав ідеалом і зразком для всіх наук. Увів багато вживаних і досі алгебраїчних формул. В галузі філософії відкинув ціле схоластичне вчення, беручи за відправну точку сумнів, як один із шляхів пізнання істини. Розробив дедуктивний метод пізнання.

 

Важко сказати, чи завдяки зіллю бабусі Жанни, чи від того, що хлопчик вічно пропадав на свіжому повітрі, Рене ріс здоровим, дужим і кмітливим. Разом зі старшим братом він купався врічці, вирушав у далекі мандрівки до лісу, збирав ягоди, лазив на дерева до пташиних гнізд. А коли для П’єра найняли вчителя, Рене з власної волі навчився читати й писати швидше від свого старшого брата. (с. 44)

 

У 1614 році вісімнадцятирічний Рене добре, хоч не найкраще, закінчив «Колегіум руаяль». Попрощавшись зі школою, в якій провів вісім років, він передав у дар шкільній бібліотеці багате зібраня власних книжок, береги яких були дрібно списані його зауваженнями і міркуваннями.

Але він не вважав своє навчання завершеним. Його вабили практичні науки, і тому з власної ініціативи він переїхав до Пуатьє, де ще два роки вивчав право й медицину. 1616 року, склавши іспити, отримав тут звання бакалавра і вчений ступінь ліценціата права. (сс. 47-48)

 

Я хочу йти до війська, коротко відповів Рене.

До війська? батько замислився на якийсь час. Можна й до війська. В тебе є освіта й талант, а в мене там є знайомства. Ти можеш швидко добитися нагород і почестей…

 

 

 

Зацікавлений, він відрекомендувався незнайомому і попросив по-латинськи, щоб той пояснивв йому, що там написано.

Це математична задача, відповів незнайомий. Місцеве математичне товариство оголосило нагороду за її розвязання.

 

 

 

 

 

 

«Я засинав, а ви мене розбудили»,— писав згодом Декарт Беекману. І справді, саме від часу знайомства з Беекманом починається бурхлива наукова кар’єра Рене Декарта. (сс. 49-50)

 

 

Блез Паскаль (16231662)

 

Видатний французький математик, фізик, філософ і письменник. Лишив цінні праці в галузі аналізу арифметичних рядів, теорії чисел, алгебри. Паскальодин із творців основ теорії ймовірностей, творець так званого арифметичного трикутника (трикутник Паскаля). Сконструював одну з перших лічильних машин. Досліджував явища атмосферного тиску, відкрив один з основоположних законів гідростатики (закон Паскаля). Його філософські роботи суперечливі. Вагання між раціоналізмом і скептицизмом привели його до визнання вищості релігійної віри над розумом.

 

Із Блезом справді діялись дивні речі. Народився він у червні 1623 року, і зараз йому було майже рік. У перші місяці розвивався нормально, аж тут враз наче його підмінили. Часом дитину хапали якісь конвульсії, на губах виступала піна, щось із нею робилося таке, наче находила падучка. І що найдивніше ставалося це тоді, коли хлопчик бачив воду або коли батько лагідно пригортав до себе маму в його присутності. (с. 52)

 

Не була це, видно, загрозлива хвороба, дитина поступово одужувала. Зрештою й батьки старалися уникати всіх можливих збудників, що спричиняли б приступи, які траплялися щодалі рідше. Хлопець ріс повільно, був хирлявий і надзвичайно вразливий. (с. 54)

 

Отож помчав він до свого приятеля Ла Пальєра і зі сльозами зворушення розповів про своє «відкриття».

—Уявляєш собі,— мовив він, то сміючись, то плачучи, цей малюк винайшов геометрію… Я застав його над тридцять другим положенням Евкліда, а він же Евкліда ніколи в руках не мав…

Описи досліджень малого Паскаля незабаром стали темою засідань математичного товариства, і всі члени його одностайно зійшлись на думці, що це незвичайна дитина, що ні в якому разі не слід забороняти хлопцеві дальші дослідження. Навпаки, радили Паскалю скеровувати розумовий розвитоксина і забезпечити його різноманітною математичною літературою.

Блез просто блискавично прогресував у математиці і в п’ятнадцять років почав уже разом із батьком брати участь в засіданнях товариства.

Та недовго він сидів поруч батька на цих наукових сесіях, бо незабаром сам зайняв його місце за столом як повноправний, хоча й наймолодший член товариства. (с. 57-58)

 

 

Ісаак Ньютон (16431727)

 

Геніальний англійський фізик, математик, теолог, астроном і філософ. Закінчив Кембріджський університет, де потім викладав фізику й математику. З 1672 року член Лондонського королівського товариства (згодом його керівник). Відкрив три закони динаміки (закони Ньютона), а також закон всесвітнього тяжіння. Досліджуючи причини недосконалості сучасних йому оптичних приладів, створив корпускулярну теорію світла, перший здійснив дисперсію світла, отримавши спектр. Розробив метод диференціального та інтегрального числення (незалежно від Лейбніца). Праці Ньютона мали велетенський вплив на дальший розвиток механіки, оптики й математики.

 

Та, видно, надто важко перенісши смерть чоловіка, Анна народила дитину передчасно, уже в перший день свят. Немовля було кволе і слабеньке. Воно ледве подавало голосок із безсилих грудей.

Аннин брат Вільям Ейскоу, настоятель парафії Батон Куглес, сказав бабусі, сумно хитаючи головою:

Треба його янайшвидше охрестити, бо хто знає, чи протягне більше тижня. Здається мені, його душенька скоро полетить слідом за батьком…

Але душенька новородженого не мала наміру покидати слабеньке тільце. Принаймні дитя росло, з дня на день набираючи ваги. На Новий рік його охрестили, назвавши в пам’ять померлого батька Ісааком. Всупереч пророкуванням, ще не маючи й рочку, Ісаак уже зіп’явся на власні ноги. (с. 64)

 

Тепер Ісаак залишився тільки з бабусею, яка за допомогою наймитів енергійно вела й далі своє господарство. А коли хлопцеві виповнилося сім років, бабуся записала його до сільської школи, щоб він навчився там читати й писати.

Ісаак учився так собі не був найкращим учнем, але й не належав до найгірших. Зрештою ніхто особливо не цікавився його успіхами. (с. 65)

 

Восени бабуся поклала на підводу вузол ізпостіллю, невеликий кошіль з харчами і відвезла внука в Грантем до аптекаря Кларка, який обіцяв узяти Ісаака квартирантом. Так почалося Ісаакове життя в місті.

Але й тут поведінка Ісаака не дуже змінилася. В школі він нічим не вирізнявся серед інших, навіть уникав товаришів та ігор з ними. Цілими довгими годинами просиджував в аптеці, приглядаючись, як Кларк готує свої мікстури. Охоче допомагав йому, випитуючи про різні властивості окремих ліків і хімікатів. (с. 67)

 

 

Готфрід-Вільгельм Лейбніц (16461716)

 

Німецький учений, видатний математик і філософ. Написав ряд філософських праць, в яуих висунув, зокрема, теорію монад, або духовних субстанцій, як першопричин Всесвіту, висловив міркування щодо проблеми добра і зла, матерії й бога. В цих працях виявив глибоку обізнаність та володіння діалектичним способом мислення. Як математик, незалежно від Ісаака Ньютона завершив теорію диференціального та інтегральног числення, впровадив математичні знаки, які вживаються й досі.

 

Але записи родинної хроніки обриваються на 1652 році, коли Фрідерікові не було ще й семи літ. Батько помер, залишивши його на опіку матірі й численних родичів. А мати вважала своїм обов’язком передати сина на виховання високоосвіченим педагогам. Ще того самого року

 

 

Тоді читав далі і знову повертався. Завершуючи так читати книжку, він уже цілком розумів, про що в ній пишеться. (сс. 74-75)

 

Ніхто не скеровував цього позашкільного читання Готфріда. Якийсь внутрішній голос підказував йому під час вибору книжоу: “tolle lege”— візьми і прочитай. (с. 76)

 

Уже студентом, а ним він став у п’ятнадцять років, Лейбніц з подвійною енергією взявся поглиблювати свої знання з математики. Його прийняли на відділення права Лейпцігського університету, але він старанно відвідував також лекції з математики й філософії. Поступово ознайомився і з працями Декарта, Бекона, Кеплера й Галілея.

Математику в Лейпцігському університеті викладав професор Кюн. Він не виходив за рамки Евклідового вчення і при цьому так заплутанор пояснював матеріал, що мало хто його розумів. Тоді Лейбніц після лекції в колі своїх однокурсників спробував перекласти ту «чорну магію», як висловлювалися студенти, на просту і зрозумілу мову. Хоча він був наймолодшим серед них, його вважали найздібнішим студентом.

Незабаром університетські лекції перестали задовольняти його все зростаючий голод до знань.

 

 

 

Цілими днями блукав алеями приміського парку Розенталь (долина троянд), розмірковуючи над складними явищами життя і смерті.

Ще глибше

 

 

 

Відчинила йому деканова дружина, жінка претензійна, що полюбляла встрявати навіть уті справи, які й не входили в коло її компетенції. Вона знала про мету візиту Лейбніца, але підступно запитала:

 

 

Швидкою ходою, майже бігом, квапився він до професора Томаса.

Я прийшов попрощатися з вами, професоре, сказав він без зайвих слів.

А що сталося? стурбувався професор. Адже ви завтразахищаєте звання доктора.

Відмовляюся. Прощавайте і ні про що не розпитуйте мене.

Незабаром він покинув Лейпціг, щоб уже більше ніколи не повертатись до цього міста. (сс.78-81)

 

 

 

Карл Лінней (17071778)

 

Видатний шведський природознавець. Створив систему класифікації рослинного і тваринного світу, в якій кожному видові відповідали дві латинські назви: роду і виду (бінарна система). В своїх теоретичних поглядах був прихильником згодом відкинутої Дарвіном науки про незмінність відів.

 

І в наступних класах навчання мало захоплювало Карла. Тільки з доброї волі керівника школи якось переходив він з класу в клас. Бо той теж був завзятим любителем квітів і мав у Векшйо великий сад. З часом Карл тільки й пропадав у тому садку і з таким умінням доглядав сад і город, що вчитель не міг гахвалитися ним. Він дозволив хлопцеві самостійно

 

 

 

 

Математику й медицину викладав у гімназії місцевий лікар, на прізвище Ротман. Ректор гімназії, знаючи зацікавленість Карла предметами, які викладав Ротман, доручив тому взяти під опіку хлопця, який явно відставав у навчанні. Ланнер сподівався перейти на іншу посаду, а тому хотів залишити Карла в добрих руках.

 

 

 

 

Тематика творів цього автора викликала у Карла таке зацікавлення, що окремі уривки він перечитував по кілька разів, опановуючи щодалі швидше важку латинську мову. (сс. 85-87)

 

І справді, Габріель так енергійно почав діяти, що Карл уже через місяць отримав академічний індекс з каліграфічно виведеним латинню іменем Карлус Ліннеус. Обійшлося навіть без компрометуючого свідоцтва. Завдяки рекомендації Габріеля Карл поселився в домі вченого медика і природознавця Штобенса, який викладав в академії медицину й хімію.

Професор швидко встановив і чим захоплюється його квартирант, і що живе він надто бідно.

 

 

 

Карл аж тепер зрозумів, як він багато втрачає через недооцінку в гімназії тих дисциплін, що безпосередньо не відповідали його інтересам. Він намагався те надолужити в академії, зі всім запалом віддаючись начанню. Вивчав він математику, медицину, хімію.

 

 

 

Це був для Карла ключ до його майбутньої науки. А про свого благодійника ін написав згодом:

«Цьому вчителеві я буду вдячний до кінця життя за його добре серце до мене; він любив мене не як свого учня, а скоріше, як сина…» (сс. 90-91)

 

 

Михайло Ломоносов (17111765)

 

Видатний російський учений-енциклопедіст, один із творців сучасного природознавства, поет, реформатор російської літературної мови, граматики, віршування, автор численних новаторських праць у галузі природничих наук, особливо з хімії. Вважається одним із перших фізико-хіміків. Сформулював закон збереження матерії і руху. Написав багато грунтовних праць про властивості газів і струмів. Цікавився астрономією, геологією і географією. Після навчання в Москві, Києві, Петербурзі і за кордоном був адюнктом кафедри фізики, а згодом професором хімії Петербурзької Академії наук. Був також членом Шведської Академії наук і почесним членом Болонської академії.

 

 

Джеймс Уатт (17361819)

 

Видатний шотландський винахідник. Працюючи механіком в університеті Глазго, сконструював першу діючу парову машину, яку згодом неодноразово удосконалював. Від його імені походить назва одиниці сили ват (w).

 

Коли Джеймсові минуло сім років, мати записала хлопчика до школи, а батько купив йому гарний набір столярських інструментів і відвів для нього куток у своїй майстерні.

Та ось батьки помітили в малого недугу, що їх дуже стурбувало. Хлопчина взагалі був жвавий і веселий, проте через певний час його долала якась дивна апатія. Тоді він скаржився, що болить голова, уникав товариства, ставав роздратований і різкий. (с. 106)

 

Вони вирішили не карати сина, а навпаки, дати йому цілковиту свободу ходити чи не ходити до школи і самостійно вибирати собі ігри та інші заняття.

Вони не розуміють, хвилювалася пані Уатт, що в такому стані хлопчик сам не свій. Я сама вчитиму його. А до школи нехай ходить тоді, коли матиме бажання.

Мабуть, ти правильно мислиш, погодився старший Джеймс. Я теж не буду змушувати його ні до роботи в майстерні, ні до чогось іншого. Нехай робить усе із власного бажання.

Відтоді малому Джеймсу було дано цілковиту свободу. Хлопець сідав за будинклм з вудкою і захоплено ловив рибу. В холодні дній йшов до майстерні і наодинці майстрував іграшки, моделі знарядь, які бачив у лавці. Він зробив гарну модель збудованого батьком портового підіймального крана та мініатюрний орган на зразок того, що сконструював батько для костьолу в Гріноку. Та не запускав він і навчання в школі, яку відвідував, коли почував себе добре, регулярно, хоч його ніхто не змушував. Поступово хлопець щиро здружився з товаришами, які вже не зважали на нього, коли він був похмурий і швидко сплахував.

Мати зі свого боку терпляче розкривала перед ним таємниці наук. Вона читала йому щодалі серйозніші книжки з історії, географії, робила з ним завдання з математики й геометрії. А коли помітила, що він сам охоче тягнеться до читання, підсовувала йому різні книжки. Та все ж найбільше цікавили його книжки, в яких описувалися різні явища природи. Читаючи їх, він часом так поринав у книжку чи замріювався над прочитаним тесктом, що зовсім не помічав, що діється довкола. (сс.107-108)

 

Восени того року батьки записали його до гімназії в Гріноку, але й далі даючи синові цілковиту свободу у викорстанні свого часу. Джеймс не зловживав тією свободою. Ішов з уроків лише тоді, коли почував себе дуже погано. Сумлінно

 

 

 

І читав Джеймс багато, а коли починала боліти голова, ішов за місто до лісу і, лежачи самотньо в затінку дерев, спостерігав за хмарами, що пропливали по небу, розмірковуючи над прочитаними книжками. Часом залишався в тому ліску аж до ночі, щоб спостерігати за всіяним зорями небом. (сс. 109-110)

 

У Лондоні Уатт напитав шість відомих майстрів, що конструювали математичні прилади, але кожен з них зажадав казкову плату за навчання та, крім того, згідно з цеховими обов’язковими приписами, відбуття семирічного строку. Такого Джеймс не міг собі дозволити. Зрештою завдяки знайомим професора Дікка, до яких у нього були рекомендаційні листи, Уатту пощастило знайти такого майстра, який, побалакавши з хлопцем і зорієнтувавшись у його підготовці, погодився вчити його ремесла протягом двох років за двадцять гіней щорічно.

Джеймс виявився незвичайно кмітливим учнем. Почав роботу з розмітки мідних лінійок, а через два місяці виготовляв кутові квадранти краще за учнів, що працювали тут уже два роки. Після піврічного стажу майстер довіряв йому

 

 

 

 

Та поки юний Уатт набував майстерності в Лондоні, тут в університеті сталася подія, котра, по суті, вирішила дальшу долю

 

 

Джеймс був щасливий такій пропозиції. Уатту відразу ж присвоїли звання майстра наукових приладів Глазгівського університету, передали майстерню, і він взявся до роботи. Незабаром Уатт прославився не тільки як чудовий механік, а й як видатний науковий консультант університетської професури не лише в справах практичних, а й у суто наукових. І саме тут Джеймс Уатт зробив свої перші відкриття. (сс. 113-115)

 

 

Джордж Стефенсон (Стівенсон) (17811848)

 

Видатний англійський винахідник самоук. Сконструював паровий локомотив. Був головним інженером на будівництві першої залізничної лінії, відкритої в Англії 1825 року. В 1826 році взявся за спорудження залізниці ЛіверпульМанчестер, яка стала зразком залізничного будівництва для всього світу.

 

Хата, в якій жила родина Стефенсонів, стояла край села Вайлем, розташованого за вісім миль від великого промислового міста Нбюкасл. Хата була стара, вчорніла, дах на ній запався посередині. Малі віконця, зі склеєними із шматків скла шибками,

 

 

 

Але навіть для нього четвертий рот у родині був тягарем. (с. 117)

 

Про те, щоб Джордж учився в школі, ніхто й не думав. Та й не було, зрештою, в околиці жодної школи. Діти шахтарів

 

 

 

Старий Боб дізнався, що вона шукає пастуха, і запропонував їй свого сина. Джордж погодився піти до поміщиці, знаючи, що цим дещо полегшить життя сімї, а то й навіть зможе допомагати батькам.

   І Джордж, як на ті часи, прилаштувався непогано. Він був на цілковитому утриманні поміщиці, крім того, вона платила йому ще два пенси щоденно. Звичайно, ті гроші хлопець віддавав батькам. (сс. 118-119)

 

А що ж би ти хотів робити? В шахті теж не легко. Та ще й небезпечно. Люди гинуть під землею.

Та все ж мені краще було б на шахті. Я хотів би бути ближче до машин.

 

Він ходив довкола них, оглядав зі всіх боків, розпитував машиніста про деталі. (с. 121)

 

 

 

А Джордж і далі крутився біля машин. Працюючи помічником кочегара парової машини, незабаром так її знав, що сам інженер не раз питав у нього поради. Цінуючи здібності

 

Аж тепер він відчув, як йому бракувало найелементарніших знань. Тримаючи креслення перед собою, він почував себе, як нетямущий блукач з картою в руці в чужлму, незнаному краю. З соромом повернув він інженерові креслення через кілька днів, а на його запитання, які ж його пропозиції, засмучено відповів:

 

 

Міг це робити також вечорами вдома…

І так молодий Стефенсон, машиніст парової машини, стає водночас і шевцем, щоб заробити грошей на книжки, яуі збагатять його знання настільки, що він стане видатним конструктором і винахідником своєї епохи. (сс. 122-124)

 

 

Майкл Фарадей (17911867)

 

Видатний англійський фізик і хімік. Прославився відкриттям електромагнітної індукції та виведенням її законів. Досліджуючи звязок між електромагнітними і світловими явищами, виявив переміщення площини поляризації світла в магнітному полі. Його заслуга відкриття парамагнетизму і діамагнетизму, основних законів електролізу, утвердження основ електрохімії. У своїх працях передбачив існування електромагнітних хвиль. Сконденсував хлор і вуглекислий газ, відкрив бензин.

 

Який достаток міг бути в сім’ї, де нездоровий коваль утримував жінку й дев’ятеро дітей! У тій дев’ятці був і Майкл Фарадей.

Кузня старого Джеймса Фарадея стояла в селі Ньюїнгтон Баттс, поблизу Лондона. А в 1791 році, коли з’явився на світ Майкл, це вже було передмістя Лондона: розростаючись, столиця Англії поглинала щораз нові території довкола міста.

Малого Майкла майже ніхто не доглядав, у брудній сорочинці бігав він по дворах і полях, шукаючи на смітниках шкелець та камінців для немудрих дитячих забав. (с. 126)

 

Така свобода і незалежність виробили в ньому самостійність, вміння самому собі зараджувати в житті. Він ріс енергійним, проворним, товариським і глибоко емоційним. (с. 127)

 

Ребо емігрант із Франції, викинутий за канал бурхливими хвилями подій 1789 року, був господарем

 

 

а також для ствердження чи заперечення теорій поширених в світі наук». (с. 129)

 

Та несподівано доля усміхнулася Майклові. Ще не встиг він освоїтися на роботі в пана де ла Роче, як одного дня до будинку Майкла під’їхала карета Хемфрі Дейві. Лакей, затикаючи ніс від смороду, пробіг через довге подвір’я, несучи в руці конверт.

 

 

Фарадея, і колегія незабаром затвердила його кандидатуру.

Так Майкл Фарадей потрапив до Королівського інституту, щоб з великою славою для англійської науки залишитися там на все життя. (с. 135)

 

Чарлз Дарвін (18091882)

 

Великий англійський учений, творець теорії змінності видів (еволюції). По закінченні Кембріджського університету як природознавець відбув нна кораблі «Бігль» у кругосвітню подорож, під час якої провів багато надзвичайно цінних досліджень у галузі біології, ботаніки, геології, палеонтології, антропології та етнографії. Після закінчення подорожі видав три великі праці з геології і пять томів робіт із зоології. Основна наукова праця Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору» була видана 1859 року. Ця робота започаткувала новий напрям у науці про закони розвитку живої природи, який згодом було названо дарвінізмом.

 

Рік у школі пастора Кейса, по суті, не додав знань Чарлі, просто було згаяно час. Тепер його чекала школа доктора Бутлера, в якій він мав провчитися цілих сім років, освоїти латинську і грецьку мови, стародавню історію, класичні літератури, поезію, мистецтво. Школа за англійськими зразками мала інтернат і, хоч від дому Дарвінів була вона десь за милю, Чарлз змушений був жити в бурсі. Проте майже щодня він між уроками бігав додому.

Наука давалася Чарлі досить легко. Він швидко

 

Це відчутно відбивалося на рибальському улові, та й душа в нього була спокійніша. (сс. 139-140)

 

Після закінчення школи в Шрузберзі Чарлза послали вивчати седицину до Едінбурга, де вже навчався його старший брат Еразм.

 

 

Зрештою,— додав він, подумавши, якщо знайдеш людину із здоровим глуздом, яка підтримає тебе, то й я дам свою згоду.

А в дядька Джо здоровий глузд? запитав Чарлз, хитро усміхаючись.

Гм, в дядька Джо… звичайно!

Отже, дорогий батьку, розсміявся Чарлз—ти вже дав менісвою згоду. Саме дядько Джо радить їхати!

В грудні 1831 року Чарлз Дарвін вирушив у фантастичну подорож, щоб через десять років видати свою першу наукову працю: «Подорож на судні «Бігль»». (сс. 144-145)

 

 

Луї Пастер (18221895)

 

Видатний французький біолог, бактеріолог і хімік, один із основоположників мікробіології. Ще під час навчання в початковій школі в Парижі зробив епохальні відкриття в галузі ферментації. Довів, що ферментація процес, викликаний мікроорганізмами. Його праці стали визначальними в розвитку асептики. Він розробив методи стерилізації та пастерізації. Світову славу йому принесли створені ним вакцини проти багатьох інфекційних хвороб, особливо вакцини проти сказу.

 

У сім років батько віддав Луї до початкової школи в Арбуа. Хоч і поганенької, та зате дешевої, і ходити до неї було близько.

Поки що вистачить і цього, казав Жан-Жозеф. Нехай спочатку навчиться читати й писати. Не зразу виходять у капітани, треба побути й рядовим.

Читати й писати в тій школі вчив не сам учитель, а старші учні

 

 

Тепер вони разом іноді просиджували довгі години над книжками, виконуючи різні завдання. (с. 150)

 

У Безансоні Луї наполегливо взявся за навчання.

 

Вільний час він проводив за читанням книжок чи в розмовах з аптекарем або з самим Шарлем Шапуї колегою зі школи, запальним філософом, з яким єднала його щира дружба. (сс. 153-154)

 

 

Дмитро Менделєєв (18341907)

 

Видатний російський хімік. Відкрив у 1869 році залежність властивостей хімічних елементів від їхньої атомної ваги; створив таблицю періодичної системи хімічних елементів і на її основі передбачив існування згодом відкритих елементів, наприклад, гелію, скандію, германію. І капітальній праці «Основи хімії» систематизував закони неорганічної хімії, виходячи із періодичної системи. У 1860 році відкрив критичну температуру. Ще займався теорією розчинів, метрологією, метеорологією, аеронавтикою та ін.

 

Дмитрик, як найменший у сім’ї, був улюбленцем матері. Змалечку ріс він кмітливим і винахідливим, і це помічала тільки вона бо хлопчик, по суті, нічим особливим на людях не вирізнявся. Справді, вже в п’ять років умів читати й писати, та й не дивно, бо завжди був присутній під час навчання старших братів і сестер у довгі вечори сибірської зими. (с. 159)

 

Коли Дмитрикові сповнилося сім років, мати вирішила, що він уже може йти до гімназії, і разом з Павлом завезла його в Тобольськ. Як правило, до школи приймали щонайменше востмирічних дітей, та, беручи до уваги колишні заслуги батька, для Дмитрика було зроблено виняток.

Але Дмитрик чомусь не виправдовував мамині сподівання. В першому класі просидів два роки. Загалом виявляв великі здібності в математиці, але латинь гриз, як камінь.

А справи в сімї були невеселі. Батько майже не підводився з ліжка, йому потрібен був постійний дбайливий догляд, до того ж

 

 

 

Та все ж хлопець був гордий: навчений гірким досвідом першого класу, в наступні роки під кінець навчання брався серйозно до роботи і якось переходив до наступного класу. (сс. 159-160)

 

Навчання в інституті та житло для студентів були безплатні, але за це вони повинні були підписати зобов’язання, що, закінчивши вуз, сім років будуть у відданні керівництва освітою.

Режим в інституті

 

Отож пішов він до декана і запропонував:

Я хотів би розпочати навчання заново. Хотів би повторити перший курс.

Це було незвичне бажання. Професор здивувався:

Але ж ви все-таки склали перехідний іспит на старший курс. Щоправда, слабенько, але нічого в цьому дивного: ви ж прийшли на рік пізніше.

 

 

Такий успіх вирішив його долю в науці. (сс. 164-165)

 

 

Роберт Кох (18431910)

 

Видатний німецький учений, лікар і бактеріолог, один із творців експериментальної бактеріології. Виявив збудників сибірської виразки, туберкульозу, холери. Багато відкритів, таких як бацила туберкульозу, зробив у своїй приватній лабораторії в повітовому місті Вольштайні, в Познанському воєводстві, де працював багато років. 1905 року отримав Нобелівську премію.

 

Але він був якийсь не такий, не схожий ні на своїх братів, ні на однолітків з містечка Клаусталь, де жили Кохи.

Роберт народився 11 грудня 1843 року. З раннього дитинства виявляв неабиякі здібності. Ще до того, як пішов у школу, спостерігаючи за грою в шахи, без нічиєї допомоги зрозумів правила цієї гри і незабаром вигравав навіть у батька. Стриманий і замислений, він уникав забав з однолітками, йому краще було блукати на самоті по горах Гарц, що оступали містечко і збирати різні мінерали, комахи, рослини.

У школі вже з перших класів Роберт вирізнявся як здібний і до того ж сумлінний учень. (с. 167)

 

 

Томас-Алва Едісон (18471931)

 

Видатний американський фізик і електротехнік. Запатентував ряд винаходів, що вдосконалювали телеграф, винайшов фонограф, мікрофон, мегафон. Його імя навіки повязане з винайденням електричної лампочки. Вдосконалив акумулятор, спорудив першу електростанцію. Здійснив також чимало винаходів в галузі звязку (телеграфія і телефонія). Створив перший фільмопроектор і заснував перший павільйон для знімання фільмів. Розробив основи електронної техніки, залишив ряд цінних праць у галузі хімії, гірничої справи та військової техніки.

 

Це якийсь виродок, нишком казали сусіди, коли малий Томас-Алва звівся на власні ноги і почав самостійно виходити на подвіря. Невдале це третє дитя в Едисонів, перемовлялися вони. Зовсім не те, що Уїльям: спритний, сміливий, чемний. Танні теж виросте славною дівчиною. А цей усе життя буде мукою для батьків…

І справді, Том, якого мати пестливо називала ще Аль, уродився дивним хлопцем, а з’явився він на світ 1 лютого 1847 року. У хлопчини була дуже велика голова, він довго не міг навчитися ходити, впадав у меланхолію. (с. 174)

 

Аля пора вже віддати до школи, нагадувала Ненсі.

А хто його прийме, такого недоумка? бурчав батько. Нехай краще привчається до якогось серйозного ремесла.

Але мати була іншої думки. Вона сама завела Аля до школи і записала в перший клас. Допомагала йому і вдома: вчила читати, писати, рахувати. І, можливо, цим зробила гірше для хлопця, бо на уроках Аль був неуважний, мріяв про свої справи, а коли його запитували, мовчав, тупо дивлячись у підлогу. Тому одного дня вчитель викликав Ненсі Едісон і відверто сказав їй:

Я не хотів би засмучувати вас, та мушу бути щирим. Ваш син обмежений і не має здібностей. Я певен, що далі вчити його це кидати гроші на вітер.

У Ненсі аж мову одібрало від обурення: її улюблений Аль обмежений і нездара! Вона ладна була видерти очі вчителеві за такі слова, але стрималася. Мовчки забрала синаі пішла зі школи. Вирішила вчити його сама, скориставшись власними педагогічними знаннями.

В домашніх умовах Аль виявився тямущим і здібним учнем. Він скоро навчився читати ій писати. Тепер він уважно йсумлінно виконував уроки з географії, історії.

З жадобою перечитував книжки з різних галузей. Однак найбільше захоплювали його природничі науки. Кожен вивчений з матір’ю урок закріплювався потім у своїй «лабораторії», потай оснащеній у підвалі. Там Аль робив різні досліди за опрацьованою книжкою Паркера «Шкільна філософія», що, по суті, була популярним підручником з фізики.

У підвальній «лабораторії» поступово назбиралося до двохсот пляшечок різних хімікатів. Щоб відполохати слугу, який часом зазирав туди, він на кожну пляшечку начепив етикетку з написом «отрута». (сс.177-178)

 

І ось 1861 року починає з’являтись «Уїклі Геральд», що видається А. Едісоном,— щотижнева залізнична газета вартістю три центи. «Малий редактор», як почали називати Аля на маршруті поїзда, випускав досить цікаву газету. В чотирнадцятирічного «шефа» тепер було вже кілька хлопців помічників, яким він платив із власного кошту.

Слава «Уїклі Геральд» розросталася, і незабаром Едісон мав уже чотириста постійних передплатників між залізничниками і мешканцями міст, розшташованих вздовж залізничної лінії. Для постійних читачів Аль випускав свою газету з надрукованим приізвищем абонента, що викликало захоплення газетою. Навіть в Європі англійська «Таймс» писала про чотирнадцятирічного редактора газети. Англійський винахідник Стефенсон замовив Едісонові спеціальний випуск «Уїклі Геральд».

Та сумно скінчилася редакторська кар’єра Аля Едісона. Всьому була виною хімія. (сс. 182-183)

 

 

Марія Склодовська-Кюрі (18671934)

 

Видатна польська і французька вчена, фізик і хімік. Після закінчення університету в Парижі вийшла заміж за Пєра Кюрі, з яким провадила спільні наукові дослідження в сфері радіоактивності. Вона стала одним із засновників науки про радіоактивні елементи. За відкриття радію і полонію вони разом з Пєром Кюрі одержали в 1903 році Нобелівську премію, а в 1911 році Марія Кюрі була повторно відзначена цією ж премією за дослідження радію. Вела також широку науково-організаторську та педагогічну роботу.

 

Уже в шість років Марійка добре читала і писала по-польськи і по-російськи. Не залишалося нічого іншого, як послати її до школи. І так шестирічна Маня почала ходити до пансіону пані Ядвіги Сікорської. (с. 188)

 

 

Костянтин Ціолковський (18571935)

 

Видатний російський учений-самоук, винахідник, який зробив ряд великих відкриттів в аеронавтиці, аеродинамиці, ракетній техніці та теорії міжпланетних сполучень. Створив модель металевого дирижабля із змінною ємкістю, збудував перший аеродинмічний тунель, спроектував реактивний двигун на рідкому паливі, обгрунтував можливість використання ракет у міжпланетних польотах.

 

17 вересня 1857 року в сім’ї Ціолковських з’явилося на світ ще одне дитя син, чкого назвали Костянтином. Певно, це нічим не змінило дотеперішнього життя родини лісничого. Малий Костик виростав і розвивався нормально під доглядом турботливої і хазяйновитої Марії. Часом батько брав його на коліна і,гуцикаючи, підспівував:

 

Їде, їде пан, пан

На конику сам, сам,

А за паном хлоп, хлоп

На конику гоп, гоп!

 

Коли Костику було п’ять років, він зацікавився букварем, по якому вчився старший брат Михайло. Незабаром він засвоїв кілька букв і почав грифелем на табличці писати найпростіші слова: «мама», «тато». Мама, щоб його заохотити, платила йому по копійці за кожну нову літеру, яку він заучував. Так Костик у шість років знав уже весь алфавіт. Потім потрапили йому в руки казки Афанасьєва з гарними ілюстраціями. Поволі складаючи слова, Костик самостійно прочитав усю ту книжку.

У вісім років мати записала його до початкової школи в селі. Це не дуже радуало хлопця, вихованого на відлюдді, в домашньому затишку. Та що мав діяти? Адже кожен повинен ходити до школи. (сс. 196-197)

 

Але навіть вдома глухота давалася взнаки. Дев’ятирічний хлопчина почував себе відірваним від людей, покривдженим, нещасним. Він щодалі більше замикався в собі, втікав від збитошної дітвори, поринав у свої думки. (с. 198)

 

І він почав читати. Читання стало його пристрастю, хворобою. Він читав усе і, що найважливіше, все розумів. Вада слуху не перешкоджала йому пізнавати все нові закони, поняття, явища. Він часто замислювався над прочитаними розділами, пробував робити свої висновки і дуже радів, коли згодом такі висновки знаходив у дальших розділах книжки. (с. 199)

 

 

Альберт Ейнштейн (18791955)

 

Один з найвидатніших сучасних фізиків. Здобувши освіту у Швейцарії, викладав у Празі, пізніше працював у Німеччині аж до приходу до влади гітлеревців. З 1933 року і до кінця життя жив у США. Творець часткової й загальної теорії ймовірності, він проводив важливі дослідження в галузі квантової теорії світла, довів зокрема тотожність маси й енергії, що виражається формулою E=mc2. Розвинув також основоположні ідеї теорії фотонів, сформулював (незалежно від польського математика М. Смолуховського) теорію броунівського руху. У 1921 році нагороджений Нобелівською премією.

 

Первісток Ейнштейнів розвивався повільно. Довго не говорив, занепокоєна мати вже хотіла було шукати ради у лікарів, але оптимістично настроєний батько стримував її:

Не хвилюйся! Хлопець ще матиме час наговоритися… І додавав, усміхаючись: Звичайно, якщо взагалі він матиме про що говорити.

Альберт ріс тихою, спокійною дитиною. Говорив небагато навіть тоді, коли оволодів премудрістю висловлювати свої думки. Улюбленим місцем його забав був сад за будинком, де, сховавшись серед квітучих кущів, він міг годинами просиджувати на самоті, знаходячи сам собі різні заняття. Рвав квіти і вивчав їхню будову, вбирав блискучі камінчики, спостерігав за бджолами та джмелями. Лише гучний материн голос із порога будинку нагадував йому, що час уже їсти.

Коли Альбертові було п’ять років, батько подарував йому компас. Що то була зарадість для хлопчини! Магнітна стрілка зачаровувала його: тремтячи на осі, вона завжди показувала один і той самий напрямок. Відтоді, граючись у саду, Альберт не розлучався з цим приладом.

Хлопець був дуже чутливий до краси природи, а ще, що швидко встановила мати—шанувальниця музики, надзвичайно жваво реагував на музику. Тому виписала йому вчителя-скрипаля, який теж підтвердив, що малий наділений неабиякими здібностями. Ще до того, як пішов до школи Альберт грав досить складні твори. Особливо полюбляв камерну музику: Баха, Моцарта.

Думка про те, що він піде до школи, проймала його страхом. Альберт був дуже несміливий, не вмів знайти спільну мову з галасливою, нестримною дітворою. Тож перші тижні в школі були для нього мукою. Втечі від шкільного гамору він шукав у роздумах, темою яких тепер була релігія. Вплив рабина, з одного боку, і вчителя закону божого з другого, викликав у нього потяг до релігії.

 

 

З учителів любив тільки викладача історії та літератури професора Ресса, який зумів виховати в малого Ейнштейнова любов до класичної античності, а також до німецької поезії, насамперед до творчості Гете. До інших учителів почував відразу за їхні методи муштрування, за варварську жорстокість і цілковиту бездушність. З учнями він теж не зміг близько зійтися. Був у гімназії єдиною дитиною єврейського походження і не раз йому давали зрозуміти в школі, що він тут «чужий елемент». (сс. 208-210)

 

У чотирнадцять років він уже досконало знав аналітичну геометрію і теорію безконечності, тоді як його однолітки в школі долали ще тільки десяткові дроби. (с. 211)

 

Та ось настала осінь і треба було знову прощатися з домом. Батько й далі не погоджувався з Альбертовим рішенням.

Де я на це візьму грошей? казав він щораз.

Але гроші знайшлися. Сто швейцарських франків вділили багаті родичі, решту доклав батько. У вересні 1895 року Альберт був уже і Цюріху.

Проте не пощастило Альбертові з іспитами.

 

 

Тут він також відчув інші взаємини між професурою й учнями. Замість військової муштри, що панувала в Мюнхенській гімназії, тут було доброзичливе ставлення до учнів, які виявляють бажання вчитися і самостійно мислять.

 

 

 

 

Тут врешті Ейнштейн став доктором і тут написав першу роботу, яка дала йому безсмертя. (сс. 213-214)

 


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *